Лекція 5

 

Тема 7. Основи ф’ючерсної торгівлі

Питання 1. Сутність ф’ючерсної біржової торгівлі та причини її виникнення

Ф’ючерсна торгівля виникла з біржової торгівлі реальним товаром у другій половині XIX ст. Спочатку біржа була просто місцем, де укладалися великооптові товарні угоди з готівковим біржовим товаром, з поставкою покупцеві негайно або в найближчий термін. Паралельно цьому процесу йшов розвиток торгівлі товарами або їх зразками, виставленими на біржу, з поставкою їх через певний термін (зазвичай обчислюваний місяцями). B останньому випадку товар був вже виготовлений, або його ще тільки належало зробити. На відміну від торгівлі товаром з негайною поставкою, торгівля з поставкою через певний термін вимагає, щоб договірні сторони вирішували і конкретні питання про якість майбутнього товару, розміри партій, які поставляються, тощо.

Угоди, укладені з терміном поставки на майбутнє, на відміну від контрактів з негайною поставкою товарів вимагають більш чіткої стандартизації і гарантування їх виконання. Якщо стандартизація угод полегшує їх укладення, а значить, веде до збільшення торгового обороту, то гарантування вимагає наявності організації, яка бере на себе зазначені завдання. Це завдання успішно виконують біржі, які проводять велику роботу зі стандартизації умов угод, що укладаються, і є гарантами їх виконання.

Система гарантування виконання угод розвивалася у двох напрямах. З одного боку, біржі створювали страхові, гарантійні запаси біржових товарів, а з іншого – широкого розвитку отримав механізм перепродажу раніше укладених біржових контрактів, що дозволяв продавцеві або покупцеві замість відмови від виконання біржового договору (внаслідок певних економічних умов) продати своє договірне зобов’язання або купити нове. Остання обставина шляхом еволюції призвела до розробки стандартних біржових договорів з поставкою товару на термін та їх поводження як самостійних об’єктів біржової торгівлі.

Основна причина і необхідність розвитку ф’ючерсної торгівлі полягають у тому, що остання забезпечує зняття тих обмежень, які має торгівля безпосередньо біржовим товаром. Сам товар, як матеріальне благо, несе обмеження для розвитку біржової торгівлі. Позбутися від них можна шляхом організації торгівлі не самим товаром, а лише правами на нього, тобто ф’ючерсними контрактами.

Купівля-продаж товарів на біржі поступається місцем біржовому обороту ф’ючерсних контрактів, зв’язок яких з ринком з реального товару носить в основному непрямий характер, оскільки лише декілька відсотків від загальної кількості контрактів закінчуються реальною поставкою товару. Непрямий зв’язок полягає у тому, що власники контрактів постійно продають і купують їх відповідно під впливом мінливої ринкової кон’юнктури на їх комерційну чи іншу діяльність.

Організація ф’ючерсного ринку завершила велику роботу зі створення нового механізму взаємовідносин виробник – споживач. Не применшуючи роль форвардних контрактів, які практично вирішили проблему укладання договірних угод між покупцями та продавцями, ф’ючерси дозволили значно посилити контроль за фінансовими потоками, зменшити ризики, пов’язані із ціноутворенням, та виробити надійний механізм прогнозування і управління втратами, залежними від змін цін.

Ризик є фактом повсякденного життя, який існує незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Суть питання лише в тому, хто візьме його на себе і як цей ризик буде розподілено. Ф’ючерсні біржі знайшли на це питання відповідь шляхом створення механізму хеджування.

Ф’ючерсна торгівля виникла в другій половині XIX ст. і потреба в її розвитку обумовлена наступними факторами:

• ·     зниження ризиків несприятливих коливань цін на обіг капіталу;
• · зменшення розміру резервного капіталу, необхідного на випадок несприятливої кон’юнктури;
• ·     прискорення повернення у грошовій формі авансованого капіталу;
• ·     здешевлення кредитних ресурсів;
• ·     зниження витрат торгового обігу.

Торгівлю на ф’ючерсній біржі порівняно з біржею реального товару вирізняють:

• · фіктивний характер угод (лише кілька відсотків угод завершуються постачанням товару, а решта – виплатою різниці в цінах);
• ·     переважно непрямий зв’язок з ринком реального то вару через хеджування;
• ·     цілковита уніфікація всіх умов контрактів, крім ціни і терміну постачання;
• ·     знеособленість угод, бо вони реєструються не між окремим покупцем і продавцем, а між ними і розрахунковою палатою.

Як правило, ф’ючерсні біржі універсальні, тому що на них укладаються угоди на товар, валюту, індекси акцій, відсоткові ставки тощо, а обсяг проданої продукції через ф’ючерсні біржі набагато перевищує її кількість, що реалізується на спотовому ринку.

Найбільшими ф’ючерсними біржами є Чиказька товарна біржа, Американська фондова біржа, Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів та опціонів (LIFFE), Нью-Йоркська ф’ючерсна та товарна біржі, Лондонська біржа металів, Міжнародна нафтова біржа, Лондонська товарна біржа, Токійська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів, Німецька біржа строкових контрактів, Паризька ф’ючерсна біржа (MATIF) та багато інших.

Ф’ючерсна торгівля – це торгівля на біржі біржовим товаром за допомогою ф’ючерсних контрактів.

Об’єктами ф’ючерсної торгівлі є обмежена кількість стандартизованих за кількісними та якісними показниками товарів. До них належать близько 50 видів, однак вони становлять понад третину міжнародного товарообороту.

Мета ф’ючерсної торгівлі

	Мета
Біржа	одержання прибутків у розмірах, необхідних для існування у ринковому середовищі
Ринкове середовище	задоволення інтересів широкого загалу підприємців у страхуванні можливих змін цін на ринку реального товару, у прогнозуванні цін на основні сировинні товари, цінні папери, а в підсумку – в одержанні прибутку від біржової торгівлі

 Головне призначення ф’ючерсної торгівлі – нейтралізація (страхування) цінових ризиків.

Ф’ючерсний ринок породжує людей, готових ризикувати. Це біржові ділки, які, ризикуючи, можуть отримати значну вигоду, якщо їх прогнози про майбутні коливання цін були правильними. Ф’ючерсна біржова торгівля створила досконалий механізм прогнозування цін. Товар ще не створений (не вирощений, не добутий), а він за допомогою ф’ючерсних контрактів купується і продається за ринковою ціною. Він уже є і живе реальним життям, піддаючись впливу всіх процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі.

Відособленість ф’ючерсного ринку від ринку реальних товарів забезпечує страхування зміни ціни на ринку реального товару. Це стало можливим лише після того, як на цьому ринку було створено особливий вид контракту та механізм його здійснення, що надав можливість страхувати зміну цін на ринку реального товару. Передусім це було досягнуто шляхом:

·    стандартизації контракту, тобто продавці і покупці укладали контракт, у якому було стандартизовано, тобто обумовлено, кількість продукції, якість, термін поставки і місце поставки;

·    зміцнення довіри до такого контракту (його виконання). Одночасно біржа розробила правила, що   регулювали механізм укладання угод, а також чіткий порядок розгляду спірних питань, що виникали в процесі діяльності. В біржовій практиці такі контракти отримали назву – ф’ючерсні.

Таким чином, ф’ючерсний контракт є юридично зафіксованим зобов’язанням доставити в зазначене місце товар стандартної кількості і якості за ціною, узгодженою у торговельній ямі чи кільці біржі протягом часу, зазначеного в контракті.

Наприклад, якщо продано один грудневий ф’ючерсний контракт на кукурудзу, то це означає, що необхідно для виконання зобов’язання протягом грудня доставити 500 т кукурудзи, вологістю не більше 15%, на визначений біржею склад. Це зрозуміло, тому що цей вид контракту стандартизований щодо кількості, якості, часу і місця доставки (премія і скидки є компенсацією за якість зерна і місце доставки).

Єдиний елемент ф’ючерсного контракту, що встановлюється у процесі переговорів, – це ціна, яка уточнюється від критим оголошенням у торговельній ямі або електронній платформі біржі.

Таким чином, ф’ючерсний контракт можна ще характеризувати як стандартизований форвардний контракт, що торгується на біржі, має одинакові параметри для всіх видів товарів, виступає сам як товар, тобто продається і купується, вимагає під час торгівлі застави (маржі), що гарантує виконання зобов’язань, може достроково закриватися (ліквідовуватися) зустрічною позицією і вимагає постійного відстеження стану ринку та маржового рахунку.

Ф’ючерсні ринки різняться складом учасників, рівнем динаміки цін біржовими товарами.

Основною ж складовою ф’ючерсного ринку передусім є сам ф’ючерсний контракт, його учасники – хеджери, спекулянти, арбітражери, є клірингова корпорація (розрахункова палата), а також маржа.

Не менш важливою складовою, що забезпечує життєздатність ф’ючерсного ринку, є маржа.

Маржа – це сума грошей, яку мають внести покупці і продавці ф’ючерсних контрактів у вигляді депозиту на свої рахунки з метою гарантування виконання контрактів.

Причини популярності ф’ючерсної торгівлі полягають, насамперед, у тому, що ф’ючерсні контракти виконують дві важливі функції.

1. Торгівля ф’ючерсами створює механізм для проведення операцій хеджування ризику, зумовленого несприятливими змінами цін на спотовому ринку.

2. Ф’ючерси дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції для отримання доходу від різниці в цінах.

Отже, ф’ючерс – це домовленість між покупцем і продавцем на постачання продукції, послуги або цінних паперів у майбутньому (від англ. Futures – майбутнє) з фіксацією вартості на момент укладання угоди.

Мета інструменту – знизити ризик, пов’язаний із коливанням цін, і гарантувати постачання за наперед визначеною ціною.

Емітентами (власниками) ф’ючерсних контрактів є самі трейдери. Під час укладання угоди обидві сторони обговорюють ціну та терміни. Інші параметри встановлює біржа. Вона також стежить за виконанням узятих зобов’язань. Це називається «клірингом».

У кожному ф’ючерсі вказано таку інформацію:

• ·        тікер (коротка назва котируваних інструментів (акцій, облігацій, індексів)),
• ·        назва,
• ·        тип,
• ·        кількість продукції,
• ·        адреса поставки,
• ·        спосіб виконання доставки,
• ·        дата виконання,
• ·        мінімальний крок ціни.

Сторони несуть зобов’язання перед біржовим майданчиком до завершення дії договору.

Переваги ф’ючерсів.

Вони вигідні трейдерам і реальним продавцям товарів,  допомагають розібратися в економічній ситуації у країні та світі:

·   ф’ючерсні контракти зменшують ризики. Вони гарантують те, що продавець продасть товар, а покупець отримає його;

·   можна перепродати ф’ючерс. Якщо одна сторона передумала виконувати умови угоди, вона має можливість перепродати своє право третій особі;

·   хороший торговельний інструмент для прибутку. Цим користуються інвестори, які хочуть диверсифікувати портфель активів;

·   невисока комісія. Нижча, ніж в операціях з акціями, що дає більше чистого доходу;

·   висока ліквідність. У разі необхідності активи легко перепродати за хорошою ставкою.

Види ф’ючерсів

Постачальні. Передбачають реальне доставляння продукції у конкретному обсязі та в зазначений у договорі термін. Наприклад, на біржі в Чикаго котируються папери на рис, зерно та нафту. Тобто купуючи ф’ючерс на зерно, ви дійсно можете очікувати на мішки з зерном.

Розрахункові. Доставлення продукції не виконується – діє лише грошовий розрахунок. Це спекулятивний інструмент. Різниця між ціною на момент відкриття та закриття угоди – прибуток трейдера (або збиток). Приклад: ф’ючерс на індекс ринку. Більшість активів – розрахункові. Трейдери не планують отримати продукцію, а бажають заробити.

 Питання 2. Технологія біржової ф’ючерсної торгівлі

Ф’ючерсний контракт – це стандартний біржовий строковий договір на постачання біржового активу в зазначений у договорі термін за ціною, яка визначається під час укладення угоди.

Ф’ючерсний контракт стандартизовано за всіма параметрами (вид товару, споживча вартість, розміри партії, умови і термін постачання,   форма оплати тощо), крім ціни зазначеного в контракті товару, яка визначається у процесі біржових торгів.

Ф’ючерсні контракти укладаються на певні товари та фінансові інструменти. Одні з них дуже популярні, інші – ні.

Успіху на ф’ючерсному ринку досягає лише контракт, який має такі характеристики:

·     високі обсяги попиту та пропозиції;

·     товар в основі контракту є однорідним, масовим, придатним до стандартизації;

·     ціна на товар утворюється вільно, без впливу держави та монополій;

·     ціни коливаються – за інших умов учасники ринку не матимуть стимулу для здійснення операцій;

·     ф’ючерсний контракт викликає зацікавленість біржо вих посередників.

Кожен контракт має дві сторони: покупця і продавця.

Покупець ф’ючерсного контракту називається сторо ною, яка займає довгу, продавець – коротку позиції.

Протягом строку дії контракту ціна на нього змінюється залежно від кон’юнктури ринку.

При спаді   цін   виграють   продавці,   при   зростанні – покупці.

Ф’ючерсний контракт є знеособленим документом.

Сторонами у ньому виступають не продавець і покупець, а продавець і розрахункова палата або покупець і розрахункова палата біржі. Це дозволяє продавцю і покупцю діяти незалежно один від одного, тобто ліквідувати свої зобов’язання за раніше оформленим контрактом шляхом здійснення зворотної угоди.

Відмінними рисами ф’ючерсного контракту є:

·     біржовий характер, тобто це договір, який розробляється на даній біржі і який обертається тільки на ній;

·     стандартизація за всіма параметрами, крім ціни;

·     повна гарантія з боку біржі того, що всі зобов’язання, передбачені даним контрактом, будуть виконані;

·     наявність особливого механізму дострокового припинення зобов’язань за контрактом будь-якої зі сторін.

Стандартизація ф’ючерсного контракту дозволяє:

·     значно прискорити процес укладення угоди;

·     збільшити кількість угод, що укладаються;

·     залучити до біржової торгівлі коло осіб і організацій, які не мають самого біржового активу;

·     користуватись типовими контрактами без їх оформлення.

У результаті стандартизації торгівля ф’ючерсними контрактами зводиться до торгівлі цілим числом контрактів, а не є торгівлею якимись кількостями біржового активу.

 Якщо, наприклад, необхідно продати 30 000 доларів, то це означає, що треба продати три стандартних десятитисячних контракти.

Гарантованість ф’ючерсного контракту досягається,

1) наявністю великого страхового (резервного) фонду коштів,

2) прийняттям біржею (розрахунковою палатою біржі) на себе зобов’язань бути продавцем для всіх покупців контрактів і бути покупцем для всіх продавців контрактів.

Інакше кажучи, кожен ф’ючерсний контракт між продавцем і покупцем ніби перетворюється на два контракти між біржею (розрахунковою палатою) і покупцем та між біржею (розрахунковою палатою) і продавцем.

Термін дії будь-якого ф’ючерсного контракту є обмеженим (наприклад, три місяці). Відповідно до цього за контрактом відомо, коли настає останній день торгівлі цим контрактом. Слідом за останнім днем торгівлі настає день (дні) виконання цього контракту, тобто постачання активу й остаточні грошові розрахунки за ним. Оскільки в кожен торговий день на біржі зазвичай ведеться торгівля ф’ючерсними контрактами з різними місяцями виконання (поставки), остільки існує спеціальний біржовий календар на один, два і навіть три роки вперед, у якому чітко позначені дні виконання (поставки) всіх ф’ючерсних контрактів.

Розуміння ф’ючерсного контракту найкраще досягається при його порівнянні з форвардним контрактом, про що ми говорили в попередніх темах.

Ф’ючерсний контракт – це завжди контракт на різницю у цінах, а не на купівлю-продаж біржового активу.

З цього постулату випливають важливі висновки.

Не обов’язково, щоб в основі ф’ючерсного контракту лежав якийсь реально існуючий актив, як-то: товар, акція, облігація.

B основі ф’ючерсного контракту може бути будь-який абстрактний актив, наприклад число, що задовольняє вимогу тісного зв’язку з відповідним ринком. Такими числами можуть бути: ціна, індекс цін, процентна ставка (відсоток), валютний курс, їх різноманітні комбінації і т.п.

Ф’ючерсний контракт – це фінансовий інструмент, інструмент ринку капіталів, a сам ринок ф’ючерсних контрактів – це частина   ринку   капіталів.   Ф’ючерсні   контракти   –   один з найбільш адекватних у сучасному ринковому господарстві механізмів переливу капіталів з точки зору обсягів фінансових коштів і термінів їх обороту.

Оскільки гра на різницю у цінах лише меншою мірою пов’язана з національними кордонами, то ф’ючерсний контракт швидко перетворився у міжнародний фінансовий інструмент.

Ф’ючерсний контракт – це сучасний інструмент швидкого вирівнювання цін, погашення їх коливань на різних ринках, інструмент «миттєвого» усереднення грошового попиту без зміни   поточної   пропозиції.

  Завдяки наявності ф’ючерсних ринків далеко не кожна зміна на ринку грошових капіталів робить прямий вплив на виробництво та обіг реальних активів і тим самим збільшується загальна стійкість ринкової економіки. B момент свого укладання ф’ючерсний контракт є звичайним договором, форвардним контрактом. Якщо ф’ючерсний  контракт «доживає» до закінчення терміну його дії і за ним здійснюється поставка, тобто купівля-продаж лежачого в його основі активу, то він знову існує як звичайний форвардний контракт на поставку цього активу через обумовлений період часу. Власне ф’ючерсним він залишається у проміжку часу між  укладанням та ліквідацією через укладання офсетної угоди.

Організація біржової торгівлі ф’ючерсними контрактами.

Після того як потенційний учасник ф’ючерсного ринку ознайомився з методами ціноутворення та правилами конкретної біржі, наступним кроком буде вибір брокерської фірми, яка має місце на цій біржі.

Кожному учаснику ф’ючерсної торгівлі важливо знайти такого брокера, методи роботи якого узгоджуються з його вимогами.

У брокерській фірмі клієнт відкриває депозитний рахунок, на якому розміщує деяку суму коштів як заставу – початкову маржу (гарантійний внесок). У середньому розмір початкової маржі становить 2–3% від номінальної вартості одного контракту. Але брокери можуть вимагати від клієнтів різну маржу.

Після цього клієнт віддає наказ брокерові про проведення ф’ючерсної операції. У наказі зазначається тип операції – купівля чи продаж; тип контракту; кількість контрактів. Іноді вказується ціна угоди та період, протягом якого наказ може лишатися відкритим. За здійснення кожного наказу брокерові виплачуються комісійні. Величина комісійної винагороди брокерові також може бути різною, але в загальному випадку – це незначна сума (близько 60 дол. США).

Діставши наказ, брокер намагається знайти контрагента з протилежною позицією. Якщо віддано наказ про купівлю, то брокер знаходить продавця відповідного типу контрактів, а для клієнта-продавця відшукує покупця.

Факт укладення угоди між двома сторонами документально фіксується у розрахунковому бланку біржі, де зазначається ціна, тип і кількість контрактів. Обидва брокери несуть відповідальність за правильність і достовірність наданої інформації. Після реєстрації розрахункового бланка позиція клієнта вважається відкритою.

І покупець, і продавець з моменту відкриття позиції мають справу лише з кліринговою палатою біржі, а не безпосередньо один з одним.

Після закінчення торгового дня клірингова палата проводить взаєморозрахунки (кліринг) за всіма відкритими позиціями.

Усі позиції умовно закриваються на основі розрахункової (котирувальної) ціни. Це означає, що припускається, ніби всі клієнти закрили позиції укладанням протилежної угоди за розрахунковою ціною.

Залежно від Правил біржі розрахунковою вважається ціна, зафіксована в останньому контракті торгового дня або середнє значення цін кількох контрактів перед закриттям торгівлі.

У разі підвищення ціни протягом дня покупець виграє, а продавець – програє. Навпаки, за зниження ф’ючерсної ціни виграє продавець контракту, а покупець – програє.

Величина втрат, чи програшу, визначається як добуток трьох множників: зміни в цінах на один ф’ючерсний контракт, вираженої у тіках, вартості (як правило, в доларах) одного тіка і кількості контрактів у даного клієнта.

Одержана величина називається варіаційною маржею і щодня переводиться кліринговою палатою з рахунка сторони, яка програла, на рахунок сторони, що виграла.

Маржа на ф’ючерсному ринку не є частковою передплатою за актив, що перебуває під контрактом. Це гарантійний внесок, призначений організувати захист продавця від невиконання покупцем контракту, якщо ціни знизяться, і покупця від невиконання контракту продавцем, якщо ціни зростуть.

Виділяють два види маржі:

Початкова маржа – вноситься при відкритті ф’ючерсної позиції.

Варіаційна або підтримуюча маржа – це переказ грошових коштів для відновлення вартості контракту після зміни ціни для забезпечення фінансових гарантій його виконання.

Як початкова, так і варіаційна маржі вносяться учасниками ф’ючерсної торгівлі через фірму-члена Розрахункової палати, внаслідок чого виникають стосунки між клієнтами та членами біржі, між кліринговою палатою та її фірмами-членами. Ставка початкової маржі становить 1–10% і коливається залежно від виду ф’ючерсного контракту та поточної ринкової кон’юнктури. Рівень ставки початкової маржі відповідає максимально можливій зміні ринкової ціни ф’ючерсного контракту впродовж одного біржового торгового дня.

Отже, щодня учасники ф’ючерсних торгів виграють чи програють. Якщо сума на рахунку клієнта перевищує початкову маржу, то надлишок може бути знятий з рахунка. Водночас учасник, який програв, і сума коштів на його рахунку стала нижчою за встановлений мінімум, має зробити додатковий внесок (додаткова маржа).

Рівень початкової маржі встановлюється з урахуванням звичайних щоденних коливань цін за одним фінансовим ф’ючерсним контрактом. Початкова маржа може бути збільшена за рішенням біржі, коли відсоткові ставки чи валютні курси почнуть непередбачувано змінюватися, або біржа вирішить, що створюються значні спекулятивні позиції. Головна мета встановлення всіх видів гарантійних внесків полягає у захисті розрахункової системи від невиконання зобов’язань з боку учасників угод.

На американських біржах використовується поняття підтримуваної маржі (плаваючий гарантійний внесок), тобто мінімальної суми, яка має залишитися на рахунку клієнта в розрахунку на одну відкриту позицію. Ця величина дещо нижча за початкову маржу. Коли клієнт не вносить потрібної суми для підтримки маржі, брокер самостійно ліквідує його позицію, укладаючи офсетну угоду.

На різних ф’ючерсних біржах гарантійні внески приймаються у формі готівки, безготівкових коштів, а також цінних паперів. Іноді можуть використовуватися й банківські гарантії. Додаткова маржа вноситься лише у вигляді готівки. Здебільшого відсотки за коштами, розміщеними на рахунках, не нараховуються.

Якщо учасник вирішив закрити свою позицію через укладення офсетної угоди, то клієнт з довгою позицією має віддати наказ брокерові щодо продажу відповідної кількості ф’ючерсів, а клієнт з короткою позицією – наказ про купівлю контрактів. Отже, короткі та довгі позиції взаємно погашаються.

Сьогодні на більшості бірж правилами передбачено автоматичне закриття позицій учасників в останній день торгів контрактами, якщо від них на цей час не надійшло іншого наказу. Після проведення розрахунків клієнтові повертаються гарантійні внески і депозитний рахунок закривається. Позицію може бути закрито як у будь-який день до закінчення строку дії цього типу контракту, так і в останній день торгів.

Якщо учасник вирішив здійснити купівлю або продаж реальних активів, він має повідомити Кліринговій палаті про свої наміри не пізніше деякого періоду, наприклад тижня, до завершення строку дії контракту. Після цього палата добирає покупцеві продавця або продавцеві покупця і повідомляє іншій стороні про умови здійснення угоди. Протягом певного періоду продавець доставляє у Клірингову палату чи безпосередньо покупцеві відповідну кількість базових активів та отримує оплату за обумовленою ціною. На цьому процес поставки завершується і рахунки клієнтів закриваються.

 Питання 3. Поняття про єдиний базис біржового контракту, механізм його розроблення

Ціна, яка фіксується під час укладення ф’ючерсного контракту, називається ф’ючерсною. Вона відбиває очікування інвесторів майбутньої ціни для інструменту, який є предметом тієї чи іншої угоди. Ф’ючерсні ціни встановлюються через взаємодію попиту та пропозиції, створену учасниками ф’ючерсної біржі. На практиці спотова та ф’ючерсна ціни фінансових інструментів збігаються досить рідко. Ф’ючерсна ціна може бути вищою за спотову ціну відповідного інструмента або нижчою за неї залежно від кількості хеджерів з короткими та довгими позиціями.

Співвідношення між спотовою та ф’ючерсною ціною інструментів утворює базис.

Базис буває:

·        нульовим – ціни обох ринків рівні;

·        позитивним – ціни реального ринку перевищують ціни ф’ючерсного. Ринок – перевернений (ситуація «беквардейшн»);

· негативним – ціни ф’ючерсного ринку перевищують ціни реального. Ринок називається нормальним (ситуація «контанго»).

Існування базису є основною причиною ускладнень у процесі практичної реалізації ідеального (досконалого) хеджування.

Базисом називають різницю між строковою (ф’ючерсною) та спотовою ціною інструмента:

B = S – F,                                   (1)

де B – базис;

S – спотова ціна інструмента;

F – ф’ючерсна ціна інструмента.

За економічним змістом базис є ціною доставки базового інструмента і відображає перевищення витрат з виконання зобов’язань за строковим контрактом у порівнянні з аналогічним зобов’язанням на умовах спот. Повна вартість підтримки ф’ючерсної позиції протягом періоду дії контракту включає всі витрати, пов’язані з власністю на позицію та її забезпеченням, за вирахуванням доходів або інших видів зиску, які могли б, але не були отримані від власності на активи впродовж означеного часу (упущений прибуток).

Отже, ф’ючерсна ціна базового інструмента дорівнює ціні спот плюс вартість підтримки ф’ючерсної позиції до настання дати її виконання, що відображається співвідношенням:

F = S + Z + R,                                    (2)

де Z – витрати на зберігання та страхування;

R – втрачені можливості (доходи, які можна було б отри- мати за коштами, витраченими на придбання інструмента).

Тоді базис дорівнює:

                                         B = F – S = Z + R                                (3)

Базис може дуже змінюватися з часом, оскільки з наближенням дати виконання строкового контракту витрати на зберігання базових інструментів прямують до нуля.

Якби базис залишався однаковим протягом усього періоду хеджування, його впливу можна було б уникнути підбором певної кількості ф’ючерсних контрактів, тобто визначенням оптимального коефіцієнта хеджування, що дозволяє повністю урівноважити результати переоцінки балансової позиції. Таким чином, у процесі хеджування йдеться не про сам базис, а про базисний ризик як імовірність зміни величини базису впродовж певного періоду в майбутньому. Величина базисного ризику вимірюється дисперсією базису.

Базисний ризик найсуттєвіший для товарних активів, придбаних для споживання, оскільки в цьому разі зростає така складова ф’ючерсної ціни як витрати на зберігання та страхування активів. Для фінансових інструментів базисний ризик виникає в основному внаслідок коливання рівня відсоткової ставки (ставки без ризику), але в цілому вплив його не такий значний, як в операціях з товарними активами, насамперед із-за можливості проведення арбітражних операцій.

Причини наявності базисного ризику також зумовлені тим фактом, що закон попиту та пропозиції на спотовому та строковому ринках проявляється дещо по-різному. Як правило, спотові та строкові ціни одного і того самого фінансового інструмента або близьких за характеристиками інструментів не можуть значно відрізнятися за тенденціями і в основному повторюють динаміку одна одної, проте повна ідентичність трендів спостерігається досить рідко і тому базисний ризик існує майже завжди.

Отже, стратегії учасників ф’ючерсної торгівлі спрямовуються на прогнозування динаміки базису та врахування базисного ризику у своїй поточній діяльності. Крім того, до дестабілізації базису призводять сукупні дії арбітражерів та спекулянтів, які формують позиції залежно від власних очікувань.

Оскільки ф’ючерсна ціна встановлюється через взаємодію попиту та пропозиції, то вона може бути як вища за ціну спот (додатний базис), так і нижча за неї (від’ємний базис), залежно від кількості учасників з короткими та довгими позиціями.

Вплив базису на хеджування: результат будь-якого хеджування можна вирахувати за допомогою порівняння базисів на початку і в кінці хеджування. Отже, кінцева ціна може бути визначена як сума цільової ціни та зміни базису (з урахуванням напряму цієї зміни). В умовах негативної зміни базису хеджування дозволяє значно знизити збитки.

 Питання 4. Хеджування угод на біржовому ринку

Хеджування – це засіб одержання прибутку в процесі біржової ф’ючерсної торгівлі, що базується на відмінностях у динаміці цін реальних товарів і цін ф’ючерсних контрактів на цей же товар.

У практиці   біржової торгівлі   розрізняють хеджування і спекуляцію.

 Біржова спекуляція – це засіб одержання прибутку в процесі біржової ф’ючерсної торгівлі, що базується на відмінностях у динаміці цін ф’ючерсних контрактів у часі, просторі і на різні види товарів.

Хеджування і біржова спекуляція – дві форми спекуляції на біржі, що співіснують і доповнюють одна одну, але водночас і відрізняються між собою. Це дві сторони однієї медалі. Хеджування неможливе без біржової спекуляції, і навпаки.

Хеджування здійснюється з метою забезпечення одержання додаткового прибутку від біржових угод, а біржова спекуляція перетворюється у форму хеджування.

Хеджування на біржі здійснюють, як правило, підприємства, організації, приватні особи, які одночасно є учасниками ринку реальних товарів: виробники, переробники, торговці.

Біржовою спекуляцією, зазвичай, займаються члени біржі і ті, хто бажає (переважно приватні особи) зіграти на різниці в динаміці цін ф’ючерсних контрактів.

Хеджування виконує функцію біржового страхування від цінових втрат на ринку реального товару і забезпечує компенсацію певних витрат (наприклад, на зберігання товарів).

Техніка хеджування полягає у наступному.

1. Продавець готівкового товару, прагнучи застрахувати себе від передбачуваного зниження ціни, продає на біржі ф’ючерсний контракт на даний товар (хеджування продажем).

2. У разі зниження цін він викупляє ф’ючерсний контракт, ціна на який також впала, і отримує прибуток на ф’ючерсному ринку, який повинен компенсувати недоотриману ним виручку на ринку реального товару.

3. Покупець наявного товару зацікавлений у тому, щоб не потерпіти збитків від підвищення цін на товар. Тому, вважаючи, що ціни будуть зростати, він купує ф’ючерсний контракт на даний товар (хеджування купівлею).

4. У разі якщо тенденція вгадана, покупець продає свій ф’ючерсний контракт, ціна якого також зросла у зв’язку із зростанням цін на ринку реального товару, і тим самим компенсує свої додаткові витрати з купівлі наявного товару.

Існують різні форми (способи) хеджування залежно від того, хто є його учасником і з якою метою воно здійснюється.

Хеджування може проводитися:

·    на весь наявний товар або на його частину: на наявний товар або товар, відсутній у момент укладення ф’ючерсного контракту;

·    на комбінацію різних дат поставки реального товару і виконання ф’ючерсного контракту і т.д.

У разі хеджування продавець товару, що бажає отримати додатковий прибуток, повинен прагнути продати ф’ючерсний контракт на свій товар за ціною, яка перевищує діючу ринкову ціну реального товару на величину базису.

Якщо надалі базис буде зменшуватись, то хеджер (тобто той, хто здійснює хеджування) виграє, так як зростання цін на ф’ючерсному ринку відстає від зростання цін на реальному ринку, або зниження цін на ф’ючерсному ринку випереджає зниження цін на реальному ринку.

У разі збільшення базису хеджер-продавець програє.  Покупець товару, який бажає отримати додатковий прибуток, спирається у своїх прогнозах на іншу зміну базису, тобто при його зростанні хеджер виграє, а при зменшенні базису – програє.

У вказаних варіантах кінцева ціна для хеджера рівна його цільовій ціні плюс зміна базису.

Якщо хеджер є продавцем, то y нього буде додатковий прибуток у випадку, коли кінцева ціна виявиться вище цільової. Це можливо при зменшенні базису.

Учасники біржової торгівлі здійснюють свою діяльність одразу за багатьма напрямами, використовуючи всі наявні види ф’ючерсних контрактів, опціонів та їх комбінації. При цьому відбувається біржове цінове страхування взагалі, тобто страхування від змін цін на ф’ючерсні контракти, опціони тощо, a не страхування, пов’язане зі зміною цін на ринку реального товару. B цьому розумінні хеджуванням починають займатися не тільки власники реального товару, але і біржові спекулянти, a тому стираються грані між хеджуванням і біржовою спекуляцією.

Хеджування здійснюється з метою забезпечення отримання додаткового прибутку від біржових угод, a біржова спекуляція перетворюється у форму хеджування.

За  технікою здійснення операції хеджування поділяють на два типи:

-  хеджування продажем (коротке),

-  хеджування купівлею (довге).

 

Переваги і недоліки хеджування за допомогою ф’ючерсних контрактів

Переваги	Недоліки
істотне зниження цінового ризику в торгівлі товарами й цінними паперами	базовий ризик підвищується через порушення асортименту товарів
підвищує стабільність фінансової сторони бізнесу, зменшує коливання прибутків, що виникають у результаті зміни цін на сировину, курсів валют та інших чинників	значні витрати на операційні заходи, кліринг, маржу
дозволяє забезпечити постійний захист ціни без необхідності змінювати політику запасів	обмежені ліміти цінових рамок і якісно-функціональна несумісність реального та ф’ючерсного ринків
забезпечує гнучкість у плануванні, що підвищує ефективність управління надлишком запасів або їх дефіцитом
полегшує фінансування операцій через систему кредитних позичок банками, що створює довіру до кредитів, погашених ф’ючерсними контрактами

Вартість ф’ючерсного контракту визначається наступними чинниками: ціна активу на фізичному ринку, термін дії ф’ючерсного контракту, відсоткова ставка, витрати, пов’язані з володінням активом (зберігання, страхування). На практиці ціна і вартість ф’ючерсного контракту не бувають рівні.

Етапи розрахунків з купівлі-продажу ф’ючерсного контракту включають:

1 етап:

• ·     день укладення контракту (відкриття позиції);
• ·     реєстрація контракту в Розрахунковій палаті;
• ·     сплата гарантійного внеску за контракт;
• ·     сплата збору за реєстрацію контракту.

2 етап:

• ·     день (період) збереження відкритої позиції;
• ·     розрахунки за змінною маржею;
• ·     розрахунки за початковою маржею, якщо Розрахункова палата змінила їхні ставки.

3 етап:

• ·     день закриття контракту внаслідок здійснення зворотної угоди або день виконання контракту (день закінчення терміну його дії);
• ·     розрахунок прибутку (збитку) за закритою позицією;
• ·     сплата збору за реєстрацію зворотної угоди;
• · розрахунок суми грошей, яку виплачує Розрахункова палата члену Розрахункової палати (клієнту) або яку виплачує Розрахунковій палаті член Розрахункової палати (клієнт);
• ·     передача (одержання) біржового активу, що лежить в основі ф’ючерсного контракту.

 Питання 5. Торгівля опціонами

Мета опціонної торгівлі (опціонних угод) – уникнути ризику, пов’язаного з торгівлею ф’ючерсними контрактами. Вона дає змогу торговцю заздалегідь визначити максимальну величину свого ризику й торгувати опціонами, не виходячи за межі цього ризику.

Опціонні угоди, крім зниження ризику на біржовому ринку, мають також інші цілі:

·     одержання вигоди внаслідок недооцінки чи переоцінки одного опціону відносно другого при поточній кон’юнктурі ринку;

·     здійснення операцій з хеджування;

·     підвищення прибутку з вкладених коштів.

Опціонна угода – особлива біржова угода, що містить умову, відповідно до якої один з учасників (утримувач опціону) здобуває право покупки або продажу певної цінності за фіксованою ціною протягом установленого періоду, виплачуючи іншому учасникові (передплатник опціону) грошову премію за зобов’язання забезпечення при необхідності реалізації цього права. Утримувач опціону може або виконати контракт, або продати його іншій особі.

Опціонна премія – ціна опціону, що визначається ринковою   конкуренцією,    яка   складається   у    процесі   торгівлі в біржовій ямі. Опціонна премія – сума грошей, яку сплачує покупець опціону продавцю за право гарантії, що діє в опціоні.

Розмір премії за інших рівних умов залежить від строку закінчення дії опціону: чим він триваліше, тим премія більша. У цьому випадку продавець опціону піддається більшому ризику, а для покупця опціону більший термін дії має більшу страхову цінність, ніж при малому терміні дії опціону.

На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни й пропозиції (строку поставки), погоджених між сторонами за звичайним ф’ючерсним контрактом, контрагенти домовляються також і про премію (опціон), яку одна сторона виплачує другій стороні.

Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцеві. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Одна з головних відмінних особливостей опціонних угод полягає у тому, що покупець, заплативши вартість (премію) продавцю, набуває права на вибір – купити товар за домовленістю у контрактній ціні або відмовитися від його купівлі (наприклад, у випадку, коли він має можливість купити аналогічний товар дешевше). З цієї причини розглянутий вид угод одержав назву «опціонні угоди» (вибір, право вибору). Право на вибір, назване ще правом відходу (авансом), має сторона – платник премії (опціону).

Об’єктом опціону може бути як реальний товар, так і цінні папери або ф’ючерсний контракт.

До основних характеристик опцiонiв належать:

1) основний інструмент (товар, валюта, ф’ючерс i т. ін.);

2) кінцевий термін дiї;

3)  ціна, за якою власник (holder) опціону може купити або продати інструмент – страйкова ціна;

4) тип опціону – «кол» (call) або «пут» (put);

5) бажана ринкова цiна або iнструкцiя.

За технікою виконання розрізняють такі види опціонів:

1. з правом купівлі, або на купівлю (кол-опціон);

2. з правом продажу, або на продаж (пут-опціон);

3. подвійний (дабл-опціон).

Опціон на купівлю дає покупцю опціону право (але не обов’язок) купити особливий ф’ючерсний контракт за спеціальною ціною в будь-який час протягом терміну дії опціону. Покупець опціону на купівлю отримує захист у довгому хеджуванні за допомогою ф’ючерсів, але без відмови від можливої вигоди внаслідок збільшення цін.

Опціон на продаж дає його покупцю право (але не обов’язок) продати ф’ючерсний контракт за відповідною ціною протягом терміну дії цього опціону.

Подвійний опціон – це комбінація опціону на купівлю і на продаж. Дає можливість його покупцю купити чи продати контракт за відповідною ціною. Він використовується при нестійкій ринковій кон’юнктурі, коли неможливо прогнозувати рух цін. Торгівля подвійними опціонами здійснюється лише на біржах Великобританії.

За терміном виконання опціон може бути двох типів:

·     американський, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його дії;

·     європейський, який може бути виконаний тільки на дату закінчення терміну його дії.

За видом біржового активу, що лежить в основі опціону, їх поділяють на:

·     товарні, основою яких є будь-який товар (пшениця, метал, нафтопродукти). Такі опціони ще називають дилерськими;

·     фондові, основою яких є акції, облігації, індекси тощо;

·     валютні, в основі яких лежить купівля-продаж валюти;

·     ф’ючерсні, тобто опціони на купівлю-продаж ф’ючерс- них контрактів.

Більшість опціонів припиняють дію у зазначений час протягом місяця, що передує даті настання ф’ючерсного контракту (наприклад, опціон до березневого ф’ючерсного контракту виконується у лютому).

Опціон має чітко визначені термін існування і дату закінчення.

Термін дії опціону чітко фіксується (наприклад, 3, 6, 9 місяців тощо). Стандартизація найосновнішого активу, типу опціону (їх два: на купівлю та на продаж), кінцевого терміну дії, кількості дозволяє опціонові існувати самостійно. Він стає обмінним, може вільно переходити з рук в руки.

Покупець опціону може ліквідувати свою опціонну позицію шляхом продажу такого самого опціону в будь-який час до настання терміну опціону. Він може дочекатися настання терміну дії опціону або запропонувати на продаж свій опціон.

Якщо покупець опціону використає своє право отримати особливу ф’ючерсну позицію, протилежну ф’ючерсну позицію за такою ж ціною має вибрати продавець опціону. Тим часом продавець опціону може ліквідувати свою опціонну позицію шляхом купівлі такого самого опціону в будь-який час відповідно до повідомлення Клірингової корпорації. Однак коли йому надіслано попередження про здійснення опціону, він втрачає альтернативу купити інший опціон. Йому автоматично визначають ф’ючерсну позицію, яку він може утримувати або ліквідувати шляхом компенсації ф’ючерсною операцією.

Якщо ф’ючерсні ціни згодом збільшуються, додаткові опціони будуть мати вищу ціну. І навпаки, якщо ф’ючерсні ціни згодом знижуються, додаткові опціони будуть з нижчими цінами виконання.

Ціна, за якою покупець опціону із правом покупки має право купити ф’ючерсний контракт, а покупець опціону із правом продажу – продати ф’ючерсний контракт, називається ціною виконання.

Покупець опціону, сплативши премію продавцеві, не повинен проводити ніяких дій, поки не вирішить скористатися опціоном у той момент, коли йому це буде вигідно.

Вигода для покупця опціону на покупку буде тільки в тому випадку, якщо поточні ціни ф’ючерсного контракту по даному товару будуть вище ціни виконання опціону, при покупці опціону на продаж – якщо ціна ф’ючерсного контракту нижче ціни опціону. У випадку реалізації опціон стає звичайним ф’ючерсним контрактом, а якщо покупець відмовляється від реалізації, то його втрати обмежені розміром сплаченої премії.

У покупців опціонів збитки обмежені розміром премії, а прибуток може бути необмеженим, тобто покупець опціону не піддається фінансовому ризику після того, як сплачена премія.

Продавець опціону одержує премію від покупця і на першу вимогу зобов’язаний продати при опціоні на покупку або купити при опціоні на продаж ф’ючерсний контракт за заздалегідь погодженою ціною.

Таким чином, для продавця опціону прибуток обмежений розміром премії, а збитки можуть бути необмеженими.

Страйкова ціна – це ціна, за якою власник опціону може вимагати поставки ф’ючерсного контракту. Це основна вимога стандартизації торгівлі опціонами. Страйки визначаються біржами відносно ринкової ціни основного інструменту з визначеними інтервалами. Інтервали теж мають стандартну величину. Позиції відкриваються i закриваються аналогічно з виконанням угод із ф’ючерсними контрактами. Всі опціони з різними страйками, кінцевими термінами дії на купівлю та продаж, що котируються за даним основним інструментом, називаються класами.

Справжня цінність – це сума грошей, яку міг би запропонувати будь-хто у процесі поточної реалізації опціону. Опціонна справжня цінність вимірюється різницею прибутку між ціною виконання опціону і поточною ринковою ціною. Таким чином, опціон на купівлю має справжню цінність, якщо його ціна виконання нижча за поточну ф’ючерсну ціну.

Наприклад, якщо опціон на купівлю соєвих бобів має ціну виконання 7,00 доларів, а ф’ючерсна   ціна становить 8,00 доларів, то опціон на купівлю має справжню цінність 1,00 долар. Опціон на продаж має справжню цінність, якщо його ціна виконання перевищує поточну ф’ючерсну ціну. Якщо опціон на продаж соєвих бобів має ціну виконання 7,00 доларів, а ф’ючерсна ціна становить 6,75 доларів, то опціон на продаж матиме справжню цінність 0,25 доларів. Опціон не варто виконувати, якщо він не має справжньої цінності.

Можливі три позиції (визначення) опціону, який має внутрішню вартість:

1.  бути при грошах – такий опціон, що має справжню цінність і тому вартий виконання. Його називають «при грошах», маючи на увазі суму його справжньої цінності. При настанні терміну дії такого опціону його цінність дорівнюватиме цій сумі;

2.  бути при своїх грошах – це такий опціон, коли ціна його виконання і ф’ючерсна ціна співпадають;

3.  залишитися без грошей – це такий опціон на купівлю, коли ф’ючерсна ціна нижча за ціну виконання опціону.

Умови прояву внутрішньої вартості опціону

Визначення опціону	Опціон покупця	Опціон продавця	Внутрішня ціна
Бути при грошах (виграти)	Ціна контракту вища за ціну угоди на опціон	Ціна контракту нижча за ціну угоди на опціон	Створюється
Залишитися при своїх грошах (не виграти)	Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон	Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон	Відсутня
Залишитися без грошей (втратити)	Ціна контракту нижча за ціну  угоди на опціон	Ціна контракту вища за ціну угоди на опціон	Відсутня

Тимчасова цінність – сума, яку покупці в даний час прагнуть сплатити за отримання опціону, який перевищує будь-яку справжню цінність, але передбачається, що після закінчення певного часу ф’ючерсна ціна зміниться, що стане причиною зниження цінності опціону.

Відколи на ринку діють продавці й покупці, премія, що є сумою тимчасової і справжньої цінності, також відображає ціну, яку прагнуть отримати продавці.

Варіанти використання опціонів необмежені (самостійні операції із самими опціонами, комбінації з іншими опціонами, з ф’ючерсними контрактами, з угодами на ринку реального товару).

Існує два види опціонів:

1.             опціон-запит (кол),

2.             опціон-пропозиція (пут).

Покупець опціону-запиту має право купити ф’ючерсний контракт, а покупець опціону-пропозиції – продати ф’ючерсний контракт.

Відповідно продавець опціону-запиту бере на себе зобов’язання продати ф’ючерсний контракт (у разі пред’явлення запиту), а продавець опціону-пропозиції зобов’язаний (у разі пред’явлення пропозиції) купити ф’ючерсний контракт.

Купівля одного опціону дає право на купівлю-продаж одного ф’ючерсного контракту.

Опціони, які гарантують захист цін від можливих коливань при ф’ючерсній торгівлі, як правило, використовують для підсилення фінансових гарантій товару. Вони забезпечують вибір: продавати (купувати) продукцію за ф’ючерсним контрактом чи на ринку реального товару.

Виділяють наступні опціонні стратегії:

1.   прості – це відкриття однієї опціонної позиції, проста купівля чи продаж опціону кол або пут;

2.  спред – це одночасне відкриття двох протилежних позицій на один і той же вид опціону з одним і тим же активом;

3.  комбінаційні – це одночасне відкриття двох однакових позицій на різні види опціонів з одним активом;

4. синтетичні – це одночасне відкриття протилежних позицій на різні види опціонів з одним активом та одночасне відкриття позицій на фізичному ринку самого активу й на опціонному ринку на даний актив.

Питання 6. Укладання й виконання угод на купівлю-продаж ф’ючерсних контрактів

Техніка укладання ф’ючерсних контрактів на біржі.

1. Рішення клієнта. Клієнт оцінює ліквідність ф’ючерсних контрактів, тобто їх вільну і швидку купівлю-продаж, визначає витрати, пов’язані зі здійсненням купівлі-продажу. Після цього клієнт приймає рішення про купівлю-продаж ф’ючерсних контрактів, тобто про участь у ф’ючерсних торгах.

2.    Висновок договору на брокерське обслуговування. Особисту участь у торгах можуть брати посередницькі фірми і брокери. Клієнт встановлює договірні стосунки з фірмою, що є посередником на ф’ючерсному ринку. Між ними укладається договір на брокерське обслуговування. За даним договором клієнт доручає посередницькій фірмі:

• ·  відкрити для клієнта в Розрахунковій палаті (РП) особовий рахунок;
• ·  укладати угоди на купівлю-продаж ф’ючерсних контрактів від імені і за рахунок клієнта;
• ·     надавати клієнту інформаційні і консультаційні по слуги, пов’язані з торгівлею ф’ючерсними контрактами;
• ·     оформляти від імені клієнта всі необхідні документи на ф’ючерсному ринку;
• ·     стежити за станом особистого рахунка.

Невід’ємною частиною договору на надання брокерських послуг є угода про рахунок. Усі розрахунки з особовими рахунками клієнта Розрахункова палата здійснює на підставі угоди про рахунок, у якому міститься інформація про юридичну адресу, банківські реквізити клієнта, розміри його річного доходу і ризик-капіталу.

3.     Укладання договору на обслуговування з членом Розрахункової палати. Посередницька фірма встановлює договірні стосунки з членом Розрахункової палати шляхом укладання відповідного договору.

Звичайно посередницька фірма має договір із членом Розрахункової палати і не переукладає його для кожного нового клієнта.

4.  Замовлення клієнта. Щоб біржовий посередник виконав завдання клієнта, останній повинен надати йому заявку на виконання визначених операцій у процесі біржових торгів. У практиці біржової торгівлі такі заявки називаються торговельними дорученнями.

5.   Виконання замовлення. Замовлення виконується у процесі торгів на біржі. Угоди з ф’ючерсними контрактами відбуваються в одній чи декількох секціях біржової зали чи в окремому приміщенні. Операційна зала біржі може поділятися на «піти» і «ринги». На великих біржах торговельний піт звичайно розташовується трьома чи чотирма ярусами.

Ринг – більш дрібна площадка, яка призначена для торгів більш «легким активом». Організація торгів на різних біржах може в деяких деталях розрізнятися, однак основні правила повинні відповідати світовим стандартам.

Інформація про минулі торги. Біржа передає інформацію про укладені ф’ючерсні угоди у відповідні інформаційні системи, що поширюють котирування цін по всьому світу.

6. Розрахунки по угодах. Здійснюючи угоду, обидві сторони вносять на біржу заставу. Дана сума називається гарантійною маржою, а рахунок, на який вона вноситься, – маржовий рахунок. Звичайно її розмір коливається у межах від 5 до 15% від поточної вартості угоди. Гарантійна маржа може бути внесена як українськими гривнями, так і векселями чи іншими ліквідними цінними паперами, а також іноземною валютою. За результатами торгів РП здійснює щоденний розрахунок прибутків і збитків (кліринг).

Основою для щоденних розрахунків прибутків і збитків є котирувальна ціна торгової сесії. Способи встановлення котирувальної ціни з кожного виду контракту визначені його умовами. Звичайно вона являє собою середнє значення ф’ючерсних цін, за якими ф’ючерсні контракти продавалися наприкінці торгового дня.

Незважаючи на фіктивний характер угод ф’ючерсної торгівлі, іноді за ф’ючерсними контрактами все ж відбувається поставка товару.

B світовій практиці біржової торгівлі розрізняють два типи поставки товару: первинну і вторинну.

Первинна поставка – це поставка товару на склад біржі або отримання товару з біржового складу.

Вторинна поставка має місце в тих випадках, коли одна і та ж партія товару без вилучення зі складу біржі знову поставляється за біржовим контрактом протягом того ж місяця. Частка таких поставок становить 20–40% на біржах.

Ha більшості бірж продавець може поставити тільки товар, що знаходиться на офіційних її складах, у сейфах зареєстрованих банків, із заводів, що отримали відповідний сертифікат. Якість такого товару повинна бути засвідчена спеціальним сертифікатом і відповідати вимогам, встановленим у біржовому контракті.

Крім того, продавець повинен надати відомості про    партію товару:

• ·    вид транспорту, на якому доставлений товар;
• ·    країна походження;
• ·    кількість мішків, кіп, коробок тощо;
• ·    затверджений біржею склад зберігання товару;
• ·    дата поставки товару на склад;
• ·    загальна вага партії;
• ·    дата переважування;
• ·    номер варанта;
• ·    дата взяття зразків і т.д.

Також продавець повинен надіслати покупцеві через розрахункову палату нотис, тобто повідомлення прo поставку. У кожному нотисі повідомляється ціна, дата контракту, час його отримання Розрахунковою палатою та час його видання покупцеві біржового контракту.

Після пред’явлення нотису в Розрахункову палату його вже не можна ні вилучити, ні замінити без згоди покупця або рішення арбітражного комітету. Уcі нотиси, що пройшли Розрахункову палату, в обов’язковому порядку приймаються покупцями до виконання. Одержувач зобов’язаний протягом певного часу оплатити товар готівкою у повному розмірі. При внесення платежу в Розрахункову палату покупець отримує варант, або складське свідоцтво, документ, що дає право власності на товар на біржовому складі. Продавець повинен сплатити всі витрати, відповідні умовам поставки протягом певного періоду з дати виставлення нотису.

Торгівля ф’ючерсним контрактом починається з подачі клієнтом заявки представнику брокерської фірми, що торгує на біржі. Форма заявки може бути письмовою або усною залежно від того, клієнт постійний для фірми чи разовий, чи є договір між клієнтом і фірмою на надання йому біржових послуг. Заявка включає дані про товар, термін постачання, кількість контрактів і ціну. Щодо ціни, клієнт обумовлює або її граничні значення, або дає наказ купити (продати) контракти за поточною біржовою ціною.

Представник брокерської фірми передає заявку (звичайно телефоном) або безпосередньо в біржову залу брокеру, який працює на фірму, або у свій інформаційний центр, якщо час роботи біржі вже закінчився.

Біржовий брокер у процесі торгів викрикує своє замовлення на купівлю (продаж) контрактів: запропоновану ним ціну та їх кількість. У свою чергу, інші брокери, які одержали замовлення на продаж (купівлю) цього ж виду контрактів, пропонують свою ціну. При збігу ціни купівлі і ціни продажу угода вважається укладеною і негайно реєструється біржовими системами.

Після закінчення біржових торгів брокери перевіряють всі дані укладення угод, потім ця інформація доводиться до клієнтів.

Розрахунки за ф’ючерсними контрактами здійснюються через Клірингову (розрахункову) палату. Розрахункова палата реєструє укладений на торгах ф’ючерсний контракт як подвійне зобов’язання продавця поставити товар біржі, а покупця – прийняти товар від біржі й оплатити його. При реєстрації контракту кожна зі сторін угоди вносить на спеціальний рахунок Розрахункової палати заставну суму зі свого розрахункового рахунку, розмір якої встановлюється біржею з урахуванням ринкових характеристик товару, на який укладено ф’ючерсний контракт.

У свою чергу, брокерські фірми стягують зі своїх клієнтів зазначені заставні суми в порядку, передбаченому їхніми договорами з клієнтами на обслуговування.

Кожний день біржової торгівлі розмір заставних сум може змінюватися, якщо ціна укладеного контракту починає відхилятися від біржової ціни на момент закінчення торгів.

У цьому випадку розрахункова палата перераховує заставні суми своїх членів, а вони, насамперед, здійснюють перерахунок із їхніми клієнтами.

Хоча переважна кількість ф’ючерсних контрактів ліквідується до моменту їх виконання, у чому, власне, і полягає суть ф’ючерсної торгівлі, спрямованої на одержання прибутку від угод за ф’ючерсними контрактами, деяка частина їх підлягає виконанню (зазвичай кілька відсотків від загальної кількості укладених контрактів), ф’ючерсний контракт, що виконується, – це, по суті, уже форвардний контракт, що гарантується біржею.

Механізм виконання ф’ючерсного контракту суворо регламентується біржею і великою мірою відображається у ф’ючерсному контракті.

Місцем постачання товару за ф’ючерсним контрактом (або місцем одержання) звичайно є складські приміщення (наприклад, елеватор), з якими біржі укладають угоди, що передбачають виконання всіх вимог завершального етапу ф’ючерсної торгівлі. Самі собою умови постачання товарів по суті аналогічні правилам постачання продукції, що застосовуються у нашій країні.

Розрахунки за постачання товарів можуть здійснюватися безпосередньо між продавцем і покупцем, минаючи Розрахункову палату. Форми розрахунків залежать від їх застосування у певній країні.

Зазвичай це розрахунки чеками. Біржі дуже ретельно ставляться до вибору місця поставки (одержання) товару, тому що це само собою є гарантією виконання ф’ючерсного контракту. Велика увага приділяється місцю розташування складських приміщень, їхньому фінансовому стану, рівню розцінок за послуги, якості їх виконання, чіткості роботи персоналу тощо.

Власник контракту, який бажає відмовитися від виконання своїх зобов’язань щодо нього до закінчення терміну дії контракту, повинен здійснити протилежну операцію: купити контракт, якщо до цього він його продав, або продати контракт, якщо до цього він його купив, заплативши або отримавши різницю між цінами контрактів.

Біржові торги ф’ючерсними контрактами з постачанням товару на певну дату припиняються за кілька днів до настання терміну виконання. У цьому випадку кожна зі сторін контракту зобов’язана виконати всі умови укладеної угоди, тобто виконання контракту з обох сторін обов’язкове і контролюється біржовими правилами.

Продавець, відповідно до наявного біржового контракту, зобов’язаний поставити товар (якщо йдеться про товарний ф’ючерс) споживачу, визначеному відповідним органом біржі з числа учасників ф’ючерсної торгівлі з протилежною позицією. Зазначений споживач зобов’язаний сплатити поставку відповідно до ціни, зареєстрованої у ф’ючерсному контракті.

Порушення зобов’язань з ф’ючерсної торгівлі однією зі сторін призводить до великих штрафних санкцій, а виконання зобов’язань гарантується біржею за рахунок її страхових запасів або фондів.